ВітаюВас, Гость | Група "Гости"                                             |                                                            Головна  | Вхід | Вихід
Стежинки дитинства
Стежинками казок
Міні-чат
На Вашу думку
Яка форма спілкування з учителем для Вас найбільш зручна?
Всього відповідей: 17
Статистика
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0



Сьогодні на сайті

Матеріали для перегляду

Головна » Статті » Ми і наші діти » Психологія відносин

Похвала і критика

Критикуємо й хвалимо по-новому

 Кого й що хвалити: саму дитину чи її справи?

         Багато батьків вірять, що похвала допомагає дитині придбати впевненість у собі. Насправді ж похвали можуть призвести до нервозності, поганої поведінки дитину. Чому? Тому, що чим більше дитину незаслужено хвалять, тим частіше вона прагне виявити свою "дійсну натуру". Батьки часто розповідають: варто похвалити дитину за гарну поведінку - і він як з ланцюга зривається, начебто прагнучи спростувати похвалу. 

Як можна хвалити і як не можна хвалити 

          Чи означає це, що похвала "застаріла"? Зовсім ні. Однак не варто користуватися нею праворуч і ліворуч. Ліки, наприклад, призначаються хворому лише в чіткій відповідності з рекомендаціями лікаря, який визначаєє час їх приймання, дозу, ураховує протипоказання, можливість алергійних реакцій. Так само обережно слід звертатися й з сильнодіючими "ліками" іншого роду: оцінювати, хвалити можна тільки вчинки й справи дитину, а не його самого.

         От приклад, який показує, як треба хвалити. Восьмирічний Андрій добре попрацював у саду: зібрав граблями листи, викинув сміття, акуратно склав на місце інструменти. Матері сподобалася його робота, і вона виразила своє схвалення синові.

  Мати. У саду було так брудно... Я навіть не думала, що можна все зібрати за один              день.

  Андрій. А я зміг!

  Мати. Там було повно листів і всілякого сміття.

  Андрій. Я все зібрав.

  Мати. От це робота!

  Андрій. Так, було нелегко.

  Мати. Сад тепер такий гарний, на нього приємно подивитися.

  Андрій. Стало чисто.

  Мати. Спасибі тобі, синок.

  Андрій (широко посміхаючись). Немає за що.

       Мати похвалила вчинок Андрія, і хлопчик відчув радість і гордість тому, що він його зробив. У той вечір він з нетерпінням чекав, коли прийде додому батько, щоб показати йому чистий сад і знову відчути гордість за свою роботу.

        Проте, похвала, що оцінює саму дитину, а не її вчинок, тільки шкідлива:

- Ти чудесний син.

- Ти справжній мамин помічник.

- Що б мама робила без тебе?

Такі коментарі викличуть лише сумніву й тривогу; холпець відчує, що він далеко не такий "чудесний син" і зовсім не може бути цим зразковим сином. Тому, не чекаючи, що його "викриють", він віддасть перевагу негайно полегшити своє серце, зізнавшись у якій-небудь провині.

Похвала так само б'є в очі, як і яскраве сонце, - і так само сильно сліпить. Дитині стає ніяково, якщо його називають чудесним, милим, щедрим, скромним. Він почуває, що повинен спростувати цю похвалу, хоча б частково.

 

Наші слова й висновки дітей

          Отже, похвала повинна бути спрямована на справи й учинки дитину, а не на особистість. Потрібно побудувати свій коментар таким чином, щоб діти самі робили позитивні висновки про себе й свої здібності.

          Десятилітній Женя допомагав батькові обладнати підвал будинку. Під час роботи йому довелося рухати важкі меблі.

   Батько. Верстат такий важкий. Важко його підсунути.

   Женячи (з гордістю). Я це зробив.

  Батько. Робота не з легких.

  Женячи (зігнувши руку й напружуючи мускули). Я сильний.

        У цьому прикладі батько вказав на труднощі завдання. Син сам зробив висновок про свої здатності. А якби батько сказав: "Ти такий сильний, синок" - Женя міг би відповісти: "Зовсім ні. У нас у класі є хлопчаки сильніше мене". Пішла б образлива й непотрібна суперечка...

 

Як діти виглядають у власних очах

         Похвала складається із двох компонентів - наших слів і висновків дітей. Наші слова повинні виражати чітку позитивну оцінку дитячих учинків, намірів, допомоги дитини нам, його розуміння і т.д. Потрібно наділити наше судження в таку форму, щоб дитина майже безпомилково могла зробити з нього реалістичний висновок про себе самого. От кілька прикладів, що показують, як потрібно хвалити дітей.

         Правильна похвала: "Спасибі за те, що ти вимив машину. Вона тепер блищить, як новенька!" Можливий висновок: "Я добре попрацював, і мою роботу оцінили". (Неправильна похвала: "Ти просто молодець".)

         Правильна похвала: "Твій вірш мене дуже схвилював". Можливий висновок: "Добре, що я вмію писати вірші". (Неправильна похвала: " Для твого віку це непогані вірші".)

         Правильна похвала: "У твоєму творі є цікаві думки". Можливий висновок: "Я можу писати оригінально". (Неправильна похвала: "Ти пишеш непогано для свого віку. Але треба, звичайно, чимало ще навчитися".)

         Те, що дитина скаже про себе у відповідь на наші слова, пізніше вона повторить і подумки. Ці внутрішні реалістичні позитивні оцінки в значній мірі визначають гарну думку дитини про себе саму й про навколишній світ.

 

Автор: Марія Дьоміна. При підготовці статті використані матеріали книги Хаим Дж. Джайнота "Батьки й діти"

Категорія: Психологія відносин | Додав: maestra (13.06.2011)
Переглядів: 804 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Форма входу
Кнопочка Стежинок
Ми будемо Вам вдячні, якщо ви розмістите нашу кнопку у себе на сайті. Якщо ви хочете обмінятися з нами банерами, пишіть в гостьову книгу, каталог «Друзі сайту» до Ваших послуг



Ігри-тренажери
Географія друзів
Київський час