Матеріали для перегляду

Чому дитина бере чужі речі? Над цим рідко замислюються і вчи­телі, і батьки. Коли дорослі ви­кривають маленького злодія, найчасті­ше у вирі емоцій починають кричати, погрожувати міліцією, колонією. Од­ним словом, малюють не найрадісні­ші картини майбутнього перед учнем, у якого знайшли дорогий пенал од­нокласника. В найкращому випад­ку з дитиною і батьками поговорить шкільний психолог. Можливо, якийсь педагогічний сенс у такій шокотерапії є. Але чи не краще спочатку заспо­коїтися і спробувати дізнатися, чому учень пішов на такий крок. Це допо­може правильно побудувати розмову з малим правопорушником.

НЕДОСТАТНЬО УВАГИ

Причиною, яка штовхнула дитину на такий вчинок, може бути бажання привернути до себе увагу. Можливо, батьки занадто зосереджені на своїх справах або в сім’ї народилася ще одна дитина. Школяр почувається самотнім і покинутим, йому здається, що мама й тато його не люблять. Іноді дитина починає красти в однолітків і навіть не приховує цього. Виклики батьків до школи, скандали й довгі повчаль­ні розмови тільки підтверджують пра­вильність обраної дитиною стратегії. Вчитель повинен звернути увагу бать­ків на ймовірну причину такої пове­дінки, порадити більше спілкуватися з учнем, переконати його в тому, що він має велике значення в їхньому житті.

САМОСТВЕРДЖЕННЯ

Дитяча тяга до чужих речей може бути спровокована бажанням завою­вати популярність серед однолітків. Для школярів молодших класів є типо­вим на викрадені гроші придбати однокласникам цукерок, купивши таким чином дружбу й визнання. Для підліт­ків украсти й не бути викритим уже може стати справою престижу, авто­ритету. Причиною цих вчинків, най­імовірніше, є занижена самооцінка, відсутність адаптивних навичок. Тому треба робити наголос на класичному понятті дружби, позитивних способах завоювання авторитету серед одноліт­ків. Вчителеві варто звернути увагу на стосунки маленького злодія з од­нокласниками, спробувати виявити в учня особливі здібності і таланти.

ПОМСТА

Школяр може поцупити дорогий теле­фон, яким перед ним довго вихвалявся однокласник, або позбавити улюбле­ної іграшки свого кривдника, котрий насміхався над ним. Допомогти дити­ні в такий ситуації зможе шкільний психолог або класний керівник. Треба спокійно пояснити, чому так не можна робити, і порадити, як правильно ви­рішити конфліктну ситуацію, не вда­ючись до помсти.

ЖАГА ВОЛОДІННЯ

Дитині може подобатись якась іграш­ка і вона так хоче мати її, що навіть не усвідомлює, що вкрала її. Тут ві­діграє свою роль і вагома різниця в соціальному й матеріальному статусі учнів в одному класі. У дітей 8 -11 років крадіжки часто пов’язані із слаб­кою волею. Школяреві важко на своє «хочу!» твердо сказати «ні!». Тож кра­діжка є результатом того, що дитина не впоралася зі спокусою. Таких дітей важливо навчити ставити собі мету й досягати її самостійно. Тому вчителе­ві варто обрати таку тактику: ніколи не робити за цього учня те, з чим він може справитися сам.

РЕКЕТ

Старшокласники або більш розвине­ні фізично однолітки іноді вимага­ють грошей у молодших у шкільних коридорах. Саме це може штовхну­ти дитину на злочин. Довірливі сто­сунки з учителем і батьками допомо­жуть уникнути таких прикростей у майбутньому.

КЛЕПТОМАНІЯ

Ця хвороба серед дітей досить рідкіс­на, але трапляється. Тому без втру­чання досвідченого психотерапевта розв’язати таку проблему неможливо.

ВЛАСНИЙ ДОСВІД

ПОЗНАЧЕНІ ГРОШІ, ДОПИТ І ДОВІРА

Кожному досвідченому пе­дагогу хоча б раз у житті доводилося виводити на чис­ту воду школяра-злодія. Для цього на якийсь час учителі перетворюються на слідчих і психотерапевтів в одній осо­бі. Деякі шкільні викладачі поділилися своїми методами встановлення істини.

— Підозрювану в крадіж­ці дівчинку залишила після уроків. Разом з іще одним вчителем ми все-таки змо­гли викрити її, — розпові­дає вчителька молодших кла­сів із Кіровограда Тетяна Касатіна. — Почали з того, що зникли гроші, чи не знає вона, хто міг узяти, чи не брала їх вона. Дівчинка прокололася в розмові, коли заперечила нам: «Та гаманець лежав на столі, а не в сумці».

А ось учитель української мови і літератури Олена Панова впевнена, що основне — не заохочувати малих наклепників.

— Тоді у вас ніколи не буде єдиного дитячого колективу, — говорить вона. — Коли в моїх учнів періодично почали зникати речі, на класній го­дині я оголосила, що мені відомо, хто краде в однокласників, але не хочу ганьбити його перед класом, сподіваючись на його розуміння. Тому в пев­ному місці в певний час я поставила коробку, де потім і знайшлися всі викрадені речі.

Викладач історії Володимир Микитенко запропонував свій, майже детек­тивний, спосіб виявлення крадіїв.

Колись в одному з класів нашої школи в дітей почали пропадати гро­ші, — пригадує вчитель. — Ми позначили купюри і поклали їх назад у портфелі. Попередили продавця шкільного буфету і їдальні, а для надій­ності ще й найближчого до школи магазину. Наступного дня на гарячому зловили двох злодійок. Викликали батьків: позначені гроші, свідки — все було. Після того дівчата перейшли до іншої школи.

ПОРАДИ БАТЬКАМ І ВЧИТЕЛЯМ

ПЕРЕД ВАМИ НЕ ЗЛОДІЙ-РЕЦИДИВІСТ, А ДИТИНА

Цікаві й корисні поради дорослим, які підозрюють у крадіжці дитину або спій­мали її на гарячому, дає дитячий психолог Марина Кравцова — автор книжки «Якщо дитина бере чужі речі».

1. Найперше правило у випадках крадіжок в дитячому колективі «не спіймали — не злодій». Тож звинувачуйте дитину тіль­ки тоді, коли впевнені на 101 відсоток. Адже презумпцію невинності ніхто не відміняв.

2. Будьте дуже обережні, виявляйте чуй­ність, адже перед вами не злодій-рецидивіст, а дитина. Від вас залежить, якою вона виросте. Якщо дасте волю своєму обуренню, можете зіпсувати дитині жит­тя, позбавити її впевненості у праві на добре ставлення оточуючих. А тим са­мим і впевненості у собі.

3. Деякі батьки спересердя б’ють дітей по руках, примовляючи, що в давнину зло­діям відрубували руку, погрожують на­ступного разу здати їх в міліцію. Це не найкращий вихід. Допоможіть дити­ні виправити ситуацію, а про такі ра­дикальні заходи нехай вона дізнається з книжок і радіє, що батьки її в біді не залишать.

4. Дайте дитині зрозуміти, як вас засму­чує те, що відбувається, але не акцен­туйте увагу на визначеннях «крадіжка» чи «злочин». Натомість зосередьтеся на обговоренні ваших почуттів.

5. Спробуйте зрозуміти мотиви дитини до такого вчинку. Можливо, за цим при­ховується якась серйозна проблема. На­приклад, дитина взяла чужі гроші, тому що з неї вимагають «борг», а їй сором­но в цьому зізнатися. Або воназагуби­ла чиюсь річ, і цю втрату потрібно від­шкодувати.

6. Вкрадене необхідно повернути власни­кові, але не обов’язково змушувати ди­тину робити це самостійно. Можна піти разом з нею. Вона повинна відчути, що кожна людина має право на підтримку.

7. Якщо ви впевнені, що знаєте, хто з дітей узяв річ, але їй важко зізнатися, підка­жіть, що вкрадене можна непомітно по­класти на місце.

АНАЛІЗУЙ ЦЕ!

СИТУАТИВНА ТЕРАПІЯ

На думку психологів, для профілактики неприємних ситуацій корисно розбира­ти разом з дитиною різні ситуації, пов’язані з порушенням або дотриманням мораль­них норм.

— Моя практика показує, що на дітей 6- 7 років сильне враження справляє опо­відання Миколи Носова «Огірки», — радить Марина Кравцова. — Нагадаю його зміст. Хлопчик-дошкільник за компанію зі своїм старшим товаришем поцупив із колгосп­ного поля огірки. Приятель, однак, огірки додому не поніс, оскільки побоювався по­карання. Мама хлопчика дуже розсердила­ся на сина й наказала віднести огірки на­зад, що той після довгих коливань і зробив. Коли віддав огірки сторожеві і почув, що немає нічого страшного в тому, що один огірок він з’їв, йому стало дуже добре і легко на душі. Саме на можливість випра­вити скоєне, на необхідність нести відпо­відальність за свої вчинки, на муки совісті та на полегшення, отримане завдяки вре­гулюванню проблеми, треба звертати осо­бливу увагу дитини.

До речі, в цьому самому оповіданні пору­шується ще одна проблема. Коли мама ве­лить синові повернути огірки, той відмовля­ється, боячись, що його застрелить сторож. На що мама відповідає, що нехай краще у неї ніякого сина не буде, ніж син — злодій.

З погляду психолога, така «шокова те­рапія» не завжди ефективна і є небезпеч­ною з емоційно неврівноваженими дітьми.

— Залишаючи дитину сам на сам із вчин­ком, відрікаючись від неї, ми можемо тіль­ки посилити проблему, викликавши замість каяття і намагання виправитися — відчай і бажання залишити все, як є або зробити ще гірше, — застерігає Марина Кравцова.

Анна ЦЯЦЬКО, «Освіта України» № 7