Матеріали для перегляду

Тероризм став глобальною світовою проблемою, небезпечним явищем сьогодення. Його головна мета — деморалізувати, розколоти суспільство, формувати в людей почуття стра­ху, непевності та вразливості. На жаль, і цю тему маємо "озвучити" дитині дошкільного віку. Адже вона живе разом із нами в реальному світі, який часто буває перенасичений агресією, усіляким насильством (фізичним, психологічним, емоційним тощо).

З великою стурбованістю констатуємо: прояви тероризму зачіпають нині не лише дорослих, а й дітей. Чи не щодня надходять повідомлення про теракти, захоплення заручників у школах, кінотеатрах, про ви­бухи в метро, магазинах, автобусах тощо. Відтак люди втрачають відчуття «безпеки — фізичної і психологіч­ної, розуміючи, що можуть стати жертвами теракту або втратити життя будь-якої миті! Очікування мож­ливих критичних ситуацій викликає тривогу, недовіру до людей, до світу, психічні розлади. Людина пе­рестає бачити життєві перспективи, втрачає інтерес до навколишнього, до привабливих раніше речей, до життя загалом. Їй стає страшно жити — лячно вийти на вулицю, піти до магазину по хліб, поїхати до роди­чів, бо всюди ввижається потенційна загроза.

ПОРАДИ БАТЬКАМ

1. Контролюйте інформацію, яку сприймає ваша дитина з телеекранів (із новин, кінофільмів), особливо, коли демонструються відверті сцени терактів, вибухів, людських жертв. Пам'ятайте: дитині важко абстрагуватися від відеоряду й осягнути межу між тим, що вона бачить на екрані, і тим, що буває в її повсякденному житті. Тому в особливо гострі соціальні ситуації не варто переглядати інформаційні телепрограми разом із дітьми, особливо перед сном, бо після таких переглядів у них можуть порушуватися сон, апетит, з'являтися нічні страхи, енурез. Хоча малі й не були прямими свідками або жертвами теракту, а лише спостерігали їх по телебаченню, вони, можна сказати, відразу ж "поповнили" лави жертв, тобто ста­ли вторинними жертвами.

Для малих не так уже й істотно, де саме відбув­ся вибух, збройна сутичка, напад, теракт. Уже сама інформація для них завжди стресова: вона порушує психологічну рівновагу, руйнує базову довіру до лю­дей, до світу. Відтак дитина сприймає довкілля як не­безпеку, а отже, втрачає позитивне сприйняття світу, в якому живе. Особливо такі реакції притаманні "три­вожним" дітям.

2. Налаштовуйте дитину на готовність допомогти тим, хто опинився в скрутному становищі. Це відволі­кає від власних переживань, страху й створює атмос­феру єдності з потерпілими. Така установка допома­гає спрямувати "моральний компас" дитини на добро, людяність, на розвиток зрілої особистості, яка вважає себе відповідальною за тих, хто поряд.

3. Пам'ятайте: поведінка дитини часто залежить від вашої поведінки, адже ми, дорослі, несвідомо "зара­жаємо" власними страхами своїх дітей.

Зробіть самоаналіз і розберіться, що вас тривожить; проаналізуйте своє ставлення до того, що відбу­вається навколо вас. Якщо ви зумієте опанувати свої тривоги, емоції, то й ваша дитина, дивлячись на вас, зможе позитивно дивитися на світ, навчиться радіти життю.

4. Формуйте у дитини довіру до людей у формі (мі­ліціонера, пожежника, військового тощо), усвідомлен­ня того, що вже сама їхня присутність додає впевне­ності, є захистом від небезпеки.

5. Оберігайте вразливу дитячу психіку від переван­таження інформацією про терористів, які нападають на людей, готують вибухи в місцях скупчення людей — у магазинах, міському транспорті, на базарах. Але якщо існує небезпека того, що дитині може насправді доведеться зіткнутися з цим у житті, то розмова про це обов'язково має відбутися. Пояснення близьких людей краще "озброюють" дитину досвідом.

6. Відповідайте на конкретні запитання сина чи доньки, обмірковуйте їх: адже вони підкажуть вам, що їм важливо знати, що тривожить, непокоїть саме а цей період життя вашої дитини.

7. Спільне,обговорення критичних ненормативних подій у сімейному колі допоможе малому усвідомити: членам родини зрозуміле її хвилювання, вони дуже співчувають людям, які постраждали. Це сприяє роз­витку в малюків важливих почуттів — емпатії, співпере­живання, справедливості, бажання допомогти тощо.

8. Розмовляючи із сином чи донькою про тероризм, теракти, обов'язково враховуйте особливості їхнього віку. Так, молодші діти ще не зовсім розуміють, що це таке "теракт". Тому в розмові з ними не варто розді­ляти поняття "тероризм" і "війна". Скажіть, наприклад, так: "Погані, злі люди влаштували бійку (або почали війну)". З дітьми п'яти-дев'яти років уже варто обго­ворювати сам факт теракту і грати в ігри-припущення: "Якщо ти побачив...", або "Як би ти вчинив, коли б...". У такій ігровій формі діти вчаться обмірковувати свої дії в екстраординарних випадках, тобто це акцентує їхню увагу саме на практичному боці справи.

9. Будьте уважні до переживань своєї дитини, щоб своєчасно з'ясувати, що її тривожить, лякає.

Саме через слово, розмову, спілкування з близь­кими людьми дитина набуває внутрішнього спо­кою, "видає" назовні все, що її лякає, бентежить, а не тримає це в собі. Такий діалог дає змогу продемонструвати відкриту позицію дорос­лих, знаючи яку, малий рівняється на них.

10. Шановні батьки! Якщо ви помічаєте у ва­шої дитини порушення емоцій, психічної рівно­ваги, фізичного здоров'я (поганий сон, апетит абощо), негайно з'ясуйте причини цих розла­дів і душевно поговоріть із нею. Так ви зможете надати їй своєчасну допомогу. Якщо ж ви не зможете зробити це самі, зверніться до фахівців — медиків, психологів, педагогів. Головне завдання фахівців, особливо психологів, полягає не тільки у теоретичному аналізіпроблеми тероризму, терактів, а й у прове­денні профілактичних заходів. Маємо на увазі міні-тренінги, ігри-вправи, різноманітні заходи, спрямовані на розкриття дітям сутності подій, що можуть кардинально змінювати наше жит­тя; на формування зрілої особистості, яка позитивно сприймає життя як таке з усіма його барвами!

Пам'ятаймо! Чим більше дитина буде мотивована на пізнання себе, інших людей, світу, в якому живе, тим глибшою, компетентнішою, розвиненішою особистістю вона буде.

Підсумовуємо: належно організована робота, в якій органічно поєднуються обидві підготовки — тео­ретична (знання) і практична (практичні дії), дає по­зитивний результат. Дитина набуває більшої психоло­гічної стійкості, стає пильною, впевненішою у собі, у своїх діях, оскільки вони були відпрацьовані в іграх, обговорені з дорослими, однолітками. Упевненість у своїй здатності успішно діяти, вмінні правильно поводитися в складних ситуаціях, робить дитину стресостійкою, оберігає її від паніки, розгубле­ності.

Завважимо, якщо в садку діти захищені від не­гативної інформації, яка може завдати шкоду їх­ній психіці, то вдома, на жаль, вони отримують її забагато з екранів телевізорів і комп'ютерів.